ПАВЛО ГРАБОВСЬКИЙ (11.09.1864 — 12.12.1902) Український поет-лірик,публіцист, перекладач.
Оригінальні поетичні твори Грабовського є його найвагомішим внеском в українську літературу. Його статті торкаються різноманітних проблем тогочасного громадського і культурного життя на Україні, в Сибіру та Галичині («Лист до молоді української», «Коротенькі вістки з Сибірі», «Дещо в справі жіночих типів», «Дещо до свідомості громадської», «Дещо про освіту на Україні», «Економічна безвикрутність благословенної Полтавщини» та ін.).
Протягом усього творчого життя Грабовський здійснював величезну роботу як перекладач творів світової поезії. У книгах «З чужого поля», «Доля», «З Півночі» (розділ «Переклади»), «Кобза», в підготовленій, але не виданій збірці «Хвиля» (1899) вміщено переклади поетичних творів із 25 літератур світу.
Грабовському належать переклади двох поем Байрона («Шільйонський в’язень», «Замок Альва»), двох поем Бернса («Хома Баглай» (в оригіналі «Том О’Шантер») та «Старчача гульня»), віршів Шеллі, Сауті, Вордсворта, Теннісона, Лонгфелло, Е. Браунінг, Гете, Уланда, Гейне, Ленау, Фрейліграта, Гервега, Леопарді, Беранже, Гюго, Дюпона, Барб’є, Метерлінка та ін. Значне місце у перекладах Грабовського займають поети слов’янських (чеської, словацької, болгарської, польської, сербської, хорватської, словенської, лужицької), скандінавських (шведської, норвезької, фінської) та угорської літератур. Поет-перекладач мріяв про видання українською мовою творів угорського поета Петефі та італійської поетеси Ади Негрі. Одним з перших на Україні звернувся Грабовський до грузинської (Чавчавадзе, Бараташвілі, Церетелі), вірменської (Ісаакян, Туманян), естонської (Лідія Койдула, Крейцвальд) поезії.
Павло Грабовський прожив усього тридцять вісім років - двадцять із них у тюремній неволі. За жертовну любов до України його заслали до Сибіру, де він і знайшов останній притулок. Почуттями, що рухали творчу уяву, були любов і ненависть, саме вони визначали тематику його віршів. Звісно ж, почуття любові визначали його ставлення до України. Не випадково в одному з своїх листів поет стверджував: «...В мені завжди жив перш над усе українець».
Життя і творчість поета - яскравий зразок патріотизму, служіння своїй вітчизні як для його сучасників так. і для нащадків.